• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: мої вірші - від початку до кінця (список заголовков)
14:32 

Посвящается Арриадне 31.12.2008 1:06:06 Картина скальда

Жаль, что не художник я.
А всего лишь скальд,
Что песни создает.
И не умеет рисовать.

Но порою так бывает,
Что песни не хватает…
Чтоб чувства описать.
Ибо нету слов таких.

Как описать печаль
И красоту в союзе?
Стоя под дождем,
Увидел я ее в окне.

Она смотрела вверх,
И ни смотря на дождь,
Готов поспорить я.
Видел слезы на глазах.

Она рисовала на стекле.
А дождь летел с небес
И разбивался об ее окно.
Уйдя, не смог уснуть.

Утром я взял кисточку,
Но не вышло ничего.
Я купил цветы
И отправил ей.

Надеюсь, хоть теперь
Ее улыбку я увижу.
Но рисовать ее не буду.
Это тайной нашей будет…

@темы: мої вірші - від початку до кінця

02:42 

Мы пришли из ниоткуда…и уходим в никуда…

29.12.2008 23:56:22

Я вырос в мире Агонии и Страшной лжи.
Каждое утро там, нас обжигало до кости.
Это не Мир Тьмы, забудьте, он в сравнение негож.
И не Ад, что выдумали христиане.

И смертному не одному, что б к нему дойти
Не хватит жизни его жалкой. Драконы, с их эгоизмом
И тщеславием, предпочли забыть об этом мире.
Ибо даже они смогли познать там Страх.

Ты нигде не сможешь нас узнать, но мы везде.
Ты слышишь тяжелое дыхание за своей спиной?
Не плач, мы не склонны к жалости к тебе.
Душа твоя не интересует нас. В нашем мире нет ее.

Наше Солнце, взорвавшись, выпалило все.
Теперь мы Не любим….Не верим….Не прощаем…
Лишь память о себе мы очищаем.
Забудь, что ты, когда то видел нас.

Нас больше нет. Пусть порадуются боги ваши.
А Драконы пусть больше не боятся.
Больше не будет нас во Тьме.
Лишь боль осталась, в каменных сердцах наших.


Не забудь, что к нам идти не надо.
Мы сами всех находим. И когда на ваших часах полночь,
Вмиг на миг приходим. Чтоб стереть все воспоминания.
И боль забрать с собой навек. Забудь о нас. Ты Человек!

@темы: мої вірші - від початку до кінця

15:46 

Присвячується HIM "Пісня"

23.10.2008 17:30:19

Хмари зникли з небес,
Зорі з’явились на небі.
До лісу дівчина йде.
Місяць дорогу їй освітляє.


Вона йшла уперед і співала.
Пісні її по всій дорозі розбігались.
Кожен закуток прикрашали.
Темний ліс все ближче до неї ставав.


А вона йшла і співала.
Ні на що не зважала.
У лісі вовк вити почав.
Вона усміхнулась. Її світло розлетілось повсюди.


Хтось у кущах пошевилився.
Зупинив дівчину на її дорозі.
Спів обірвався. Її темрява окутала враз.
«Хто тут» - закричала вона.


Хтось промовив у відповідь їй
«Не бійся. Будь-ласка, співай»
Вона співати продовжила знову.
Її пісня, як струмок, дзвінко лилась.


Із кущів пролунало виття.
Дівчина злякалась, уста заціпенілись.
«Що ти таке?» - закричала вона.
Кущі зашелестіли, голос почувся.



«Побач. Лякати тебе не хотів»
«Хто ти, скажи. Я вже не боюся»
«Люди бояться мене й проклинають
«Проклятий Місяцем» - мене називають.


Із кущів чоловік підвівся уверх.
«Чому люди бояться тебе?
Не такий ти вже і страшний.
Що не так із тобою?»


«Перевертень я. А люди бояться мене.
Бо я не такий як вони.
Знищити хочуть, забрати життя.
Через те що бояться мене.


Зла не збираюсь робити.
Я просто хочу жити.
Я вовк. Я вільний як вітер.
Свободи лишити мене всі хотять.


Проклятим кличуть мене.
А я всього на всього вовк,
Що любить свободу й життя.
Кривдити тебе я не буду;будь-ласка співай»


Легенда по світу розлетілись у мить.
Що у повню біля лісу
Почути можна як дівчина пісню співає,
А вовк на Місяць виє, неначе із нею…

@темы: мої вірші - від початку до кінця

15:42 

Присвячується Beatrice "Ластівка"

09.10.2008 3:13:00

Дівчина на гойдалці сиділа,
Поруч ластівка присіла, співати почала,
Дівчину розважати її ясні очі від зливи рятувати.
До Сонця літала, тепло їй давала.


Але дівчина гойдалась, а сльози з очей все текли
Ластівка літала, кружляла,
Але та все рівно не посміхалась.
Лише горем своїм захлинались.


Ластівка зникла, а дівчина сиділа, її не чекала.
Просто гойдалась – не посміхалась.
А ластівка ця до краю світу літала,
Щоб спосіб знайти дівчину порятувати.


Час йшов, дівчина сиділа, в неї волосся все посивіло.
Ластівка повернулась, на дерево сіла.
Поруч йшов чоловік у плащі
Підійшов до дівчини.


-«Привіт. Не бійся мене» - промовив до неї
-«Ти хто?» - запитала у нього дівчина.
-«Я мандрівник. Скажи мені краще чому ти сумна?»
Дівчина промовчала. Не сказала нічого.


-«Ну добре. Я все розумію. Дозволь хоч мені зіграти для тебе»
Він дістав лютню з-під свого плаща.
Грати почав, дівчину рятувати, посмішку їй дарувати.
Сльози зникли у неї з очей… але сивим волосся лишилось навік.

@темы: мої вірші - від початку до кінця

Песни Скальда

главная